СтельмащукАндрій Стельмащук (право, 2005), керуючий партнер юридичної фірми «Василь Кисіль і Партнери», привітав випускників НаУКМА 2015 р. із завершенням навчання, виступивши на урочистій загальноуніверситетській церемонії Конвокації.

Вітаю, дорогі друзі!

Для мене велика честь бути сьогодні у вашому товаристві.

Хочу поділитися з вами однією правдивою історією.

У дитинстві я мріяв стати лікарем. У класі 5-ому я зрозумів, що медицина не моє покликання, і як альтернативу я бачив професію адвоката. До речі, я помітив, що багато моїх друзів – юристів у дитинстві мріяли стати лікарями. Спершу я особливо не задумувався, де здобувати фах юриста. У сьомому класі, це 1994 рік, з підручника історії я дізнався про відроджену Києво-Могилянську Академію. Я як сьогодні пам’ятаю той осінній день і той урок історії. Проте єдине, що я взяв з того уроку, це Могилянка. Питання вибору вузу було вирішено і надалі я навчався для того, щоб вступити до Могилянки. Що цікаво, на той час, 1994 рік, у Могилянці ще не було факультету правничих наук і він з’явився лише через два роки. Відверто кажучи, я цього не знав, і моя мрія вивчати право у Могилянці була непохитною. Я поділився своєю мрією вступити до Могилянки з деякими вчителями, але мій оптимізм не розділяли. За кілька днів до іспиту моя вчителька радила мені готувати запасний варіант, бо конкурс надто високий. Запасного варіанту я не готував і був готовий піти в армію, проте не зрадити своїй мрії.

Я навчався у школі, де єдиною іноземною мовою була німецька. Німецьку у нашій школі вивчали усі, тому якихось передумов для вивчення іншої мови не було. Як і багато дітей того часу, я із захопленням сприймав усе західне. У 1993 році президентом США обрали харизматичного Білла Клінтона, по телевізору можна було побачити виступи різних західних виконавців, тому західна культура, особливо за відсутності на той час якісного українського, помітно домінувала. Не можу точно сказати, як так сталося, але в якийсь момент я зрозумів, що для того, аби бути ближчим до того західного світу, потрібно додатково вивчати англійську мову. Якийсь час я намагався вивчати англійську самостійно і навіть виписував поштою навчальні курси ЄШКО (думаю, такий олдскул мало хто пам’ятає), але це було мало успішно. Я довідався, що вчитель музики у моїй школі добре знає англійську і переконав його організувати гурток англійської. Вчительці німецької ця ідея не дуже сподобалася, тому гурток закрили, а я надалі брав приватні уроки англійської у вчителя музики. Для моїх однолітків було дивно, що я після шкільних уроків ще ходжу на додаткові заняття з англійської. Чесно кажучи, в якийсь момент мене ця перспектива також перестала радувати. Але внутрішній голос і 10 доларів, які батьки віддавали за одне заняття, підказували, що треба продовжувати. Тепер я розумію, що якби я не довірився собі, швидше за усе, не зміг би здійснити свою мрію і вступити до Могилянки, де раніше обов’язково потрібно було складати іспит з англійської.

Я вступив до Могилянки у 1999 році, і як кожен могилянець, одразу після першого року навчання зайнявся своїм працевлаштуванням. Зізнаюся, що ми з однокурсниками пропускали заняття для того, щоб сходити на ярмарок кар’єри чи на співбесіду до юридичної фірми. Знайти роботу, або хоча б стажування, було непросто. Усі тобі кажуть, який ти молодець, але приходь після курсу четвертого. Нам тоді було уже по 18, тому чекати, коли нарешті ми закінчимо той четвертий курс, було нестерпно. Життя без роботи здавалося беззмістовним і сірим. Усі працювали: на дегустаціях йогуртів і міцних напоїв; роздавали листівки біля мерто і торгівельних центрів. Словом, було весело, але нестерпо хотілося чимшвидше працювати за фахом. В один момент, після чергового розчарування співбесідою, я довідався від свого доброго друга, що на той час була ще одна чудова фірма, яку я поки не контактував. Навіть казали, що це одна з найкращих в Україні. Тоді, на четвертому році навчання, у мене з’явилася нова ціль – працювати в найкращій юридичній фірмі. З вересня 2002 року я почав йти до свої цілі. Це також було непросто, бо тривалий час, через якісь технічні проблеми, мої імейли не потрапляли до поштової скриньки пана Кисіля. Так тривало півроку. Після чергової безрезультативної співбесіди в одній з успішних компаній, я вкотре написав Василю Івановичу і цього разу моє повідомлення було доставлене адресату. Наполегливість і відсутність на той час поняття “спам” дали результат – мене запросили на співбесіду. Це був морозний ранок лютого 2003-го. Я у житті так не хвилювався (ну, можливо, ще сьогодні зранку), як перед тією співбесідою: перечитував цівильний кодекс і трудове законодавство, але усе почалося із запитання: “Який чай ви будете – чорний чи зелений?”. Я зрозумів, що це провал, бо до такого я очевидно не був готовий. Усе пройшло успішно, того дня іи поговорили про усе, крім права, – про життя, про плани на майбутнє, про мої шкільні роки, і я разом з однією з найкращих юридичних фірм уже понад 12 років.

Я мріяв, довіряв собі і діяв. Це спрацювало у мене і я впевнений, що спрацює й у Вас. Будьте сміливі й життя сприятиме вам з подвійною силою!

0 Comments

Leave a reply

Форма контакту

Напишіть нам...

Sending

Асоціація випускників НаУКМА

Log in with your credentials

Forgot your details?