Богдан Маслич – випускник бакалаврської (1996 р.) і магістерської (1999 р.) програм НаУКМА з екології. Зараз – виконавчий директор Ресурсного центру ГУРТ. 

  • Випускники першого набору НаУКМА часто називають себе авантюристами. Найбільшими авантюристами, напевно, були ті, хто пішов навчатися на природничий факультет, адже із початку відродження КМА виникали дискусії, чи взагалі його варто відкривати (через відсутність гарно обладнаних лабораторій, ресурсів для їхнього забезпечення). Що змусило Вас особисто так ризикнути і стати студентом саме природничого факультету?

На той момент, коли відкривалася Могилянка, я вже два роки вчився в Запорізькому машинобудівному інституті, був відмінником. Але мій батько побачив оголошення в запорізькій газеті, що в Києві відкривається новий університет, який насправді колись був першим вищим навчальним закладом Східної Європи. От він і запропонував мені спробувати вступити. І оскільки в мене вже була спеціальність, яка є частиною природничих наук, вибір одразу впав на природничий факультет. Приїхав, подав документи, написав тест – все просто.

  • Якими були Ваші враження від тесту? Для багатьох випускників він став несподіваним і складним випробуванням.

Я вчився у звичайній запорізький школі, і хоча в своєму ВНЗ досяг вершин успішності, тест для мене, відверто кажучи, був дуже складним. З одного боку, вигадливі мовні питання. Запоріжжя – російськомовне місто, навчання у мене все відбувалося російською, тому з українською було важко. З іншого боку, історія України теж не вивчалася серйозно.  А ще дуже мені сподобалася творча частина тесту.  Неочікувано було.

Тому не тільки через спеціальність у попередньому університеті, а й через тест вступати на природничий факультет мені було надійніше, ніж на суспільний чи гуманітарний.

Уже потім, навчаючись на екології як основному фахові, я ще взяв собі minor з політології, і так отримав додаткову спеціалізацію.

  • У порівнянні з іншим університетом, які Ви помітили відмінності, коли почалося навчання в НаУКМА?

Найголовніша відмінність – викладачі. Це були зірки. Що там говорити, з нами працювали люди зі світовими іменами:  професор Замостян, академіки Гродзинський та Заїка-Новацький. Такого в провінції, звісно, не побачиш.

  • Якою була атмосфера у Могилянці перших років її існування?

Атмосфера була абсолютно демократична. Рівне спілкування між викладачами, адміністрацією і студентами… Це знову ж таки, те, чим відрізнялася Могилянка від інших університетів, тобто це вражало, коли ти можеш бути на рівних, відчувати до себе повагу та довіру викладачів й адміністрації.

maslichКрім того, що це дуже добре вражало, це ще й дуже добре виховувало молодих людей. Коли з тобою по-людськи спілкуються, не бачать тебе якимось гвинтиком – ти маєш шанс стати людиною.

У мене надзвичайно теплі спогади лишились про стосунки між студентами і викладачами, адміністрацією, про культуру, яка панувала в Академії. Що цікаво, у таких стосунках дуже великий ризик, перейти на панібратство, але цього не ставалося. То була повага з обох боків: ми могли відкрити двері в кабінет декана чи ректора легко, без якихось записів і формальностей, але маючи цю можливість, ніхто нею не зловживав.

Повага і довіра створювали основу для самоорганізації, яка дозволила з’явитися низці студентських організацій, починаючи з Студентського Братства. Організація, до якої я сам був безпосередньо причетний – і до створення, і до активної діяльності – Студентське мистецько-інформаційне товариство (СМІТ).  Ми видавали газету, започаткували радіо СМІТ. Сучасне могилянське студентське радіо, що працює на великій перерві, пішло ще з тих часів. Ідея виникла у студентів, але технічний персонал Академії з готовністю відгукнувся і допоміг зібрати студію. Це приклад синергії. Тоді вона проявлялася дуже сильно, за що б ти не взявся. Будь-яка ініціатива, яка мала сенс, отримувала чудові можливості реалізуватися.

  • Наскільки складно було зробити студентське радіо в ті роки? Без комп’ютерів, інтернету і взагалі якісної техніки?

Технічно було все дуже просто. Ми працювали зі звичайним касетним магнітофоном «Маяк». Та й за 20-30 хвилин музики поставиш небагато, зате в нас регулярно були якісь програми: виступали ведучі, приходили гості. Ми там жартували, обговорювали гострі питання. Наприклад, коли у Могилянки з’явився гуртожиток на Троєщині, ми по цьому дуже добре проходилися, і адміністрація пояснювала по радіо, що й до чого. Тобто це не було просто вмикання музики на магнітофоні, ми проводили справжню журналістську роботу, ставили питання, на які шукали відповіді всі студенти Академії. До команди були долучені Олексій Мелещук, Валерій Луцан, Ольга Боримчук та багато інших.

  • Які Ваші найяскравіші студентські спогади?

Якщо відверто, то це, звісно, студентські дискотеки, які наша організація проводила у спортзалі. Правда, бувало всяке. Якось нам майже дали по голові, бо там підлогу тільки пофарбували J. У спортзалі було класно, бо там пульт стояв на балкончику, де можна себе більш-менш захистити від навали охочих покерувати танцями.

Цікаво, звичайно, було і в гуртожитку. Мій руммейт чудово грав на акордеоні, і коли наставали не дуже легкі часи, ми робили «гастролі»: я виконував роль продюсера, а він зірки-виконавця, і так ми ходили виступати по блоках за невелике харчування. Було дотепно і весело.

А ще одного разу сталася неприємна історія: наших хлопців із гуртожитку побила місцева «шпана» – це ж були «лихие 90-е». Тоді ми зібралися й пройшли вечірньою ходою вулицею Білицькою. Жодний транспортний засіб не наважився нас тоді обігнати. Після цього більше ніхто могилянців на Куренівці не чіпав.

  • У Могилянці Ви навчалися на екології, але у своїй професійній діяльності пішли зовсім іншим шляхом. Чи стали Вам у пригоді знання й навички, отримані в НаУКМА?

Екологію, хоч це був природничий факультет, все-таки ми розглядали значною мірою як науку з управління, і тому вивчали екологічний менеджмент, екологічну політику. У нас були дуже сильні викладачі, на магістерці особливо, – фахівці високого рівня, менеджери у сфері природокористування. Так, нам потрібно було знати основи фізики, хімії, але не менш важливо було розуміти суть менеджменту.

Мені було не дуже легко виступати публічно, тому я спеціально пішов на minor з політології, щоб спробувати повчитися із «зубатисками» на факультеті суспільних наук. Там вчилося тоді 80 майбутніх президентів України (і за амбіціями, і за даними). Дуже класні хлопці і дівчата. Зубасті – в хорошому сенсі цього слова. Навчання з ними стало для мене тренінгом, як розвивати навички лідерства, дебатів, доведення своєї точки зору, тобто це було дуже корисно.

Проте саме на факультеті природничих наук, викладачі, і особливо декан – Замостян Віталій Павлович, прищепили нам повагу до ґрунтовності. Чим політологи грішать – вони можуть забалакати будь-яку тему. А на природничому факультеті я зрозумів, що просто так ляпати не варто. Якщо ти вже щось стверджуєш, це має базуватися на фактах, а не тільки на твоїх припущеннях та уявленнях. Я вже мало що пам’ятаю з фізики чи математики, але це правило намагаюся використовувати.

В цілому, та група людей, що відроджували Могиляку (безперечно, В. Брюховецький, але для мене ще й С. Іванюк, В. Замостян та інші), – це свого роду групове уособлення Дамблдора, який створював унікальні можливості своїм учням. Щось подібне було у нас. Та група людей  сяяла і дарувала енергію іншим. Вони всі для мене є взірцем творення. Можна сперечатися, чи Могилянка найкращий ВНЗ країни, чи другий з найкращих, але для мене він був найкращим, і таким залишається. Тут нічого не було, а вони своїми головами, руками все створили, організували нас до співтворчості. Це унікальні навички, які ти з книжок не візьмеш.

  • Розкажіть, будь ласка, про ГУРТ і Вашу роль у ньому.

DSC_1762ГУРТ виник у 1995 р., коли я ще навчався в Могилянці, і в цьому є прямий зв’язок. Моя залученість до студентських організацій на базі Академії переросла у можливість контактів з людьми, які займалися активізацією молодіжного руху в Україні. І ГУРТ був створений взагалі як структура, що мала допомагати розвитку молодіжних організацій. Це потім вона трансформувалася в інфраструктурну організацію для інститутів громадянського суспільства, а починалася саме як молодіжна організація.

З 2011 р. я працюю виконавчим директором у ГУРТі, тобто відповідаю за виконання стратегічних рішень, які приймає правління нашої організації. До речі, з шести членів правління, п’ятеро мають відношення до Могилянки. Наприклад, голова правління в нас Олексій Мелещук – мій однокурсник. Леся Харченко теж була студенткою Могилянки. І, звісно ж, Сергій Семенович Іванюк.

  • У жовтні 2015 виповнилося 20 років із часу заснування ГУРТу. За цей період Ресурсний центр реалізував і підтримав дуже багато проектів. Які з них, на Вашу думку, є найбільш суспільно корисними?

Найбільш значуще досягнення в тому, що ГУРТ став інформаційною мережею з майже 30 000 суспільно активних громадян з усіх регіонів України, за якими стоять громадські, благодійні організації, органи місцевого самоврядування. Це найбільша мережа суспільно активних громадян, яка будь-коли з’являлася в нашій країні. Ми для них, за великим рахунком, є постачальником надійної корисної інформації, яку ГУРТ збирає, обробляє і розповсюджує. Це, напевно, найбільше досягнення – бути саме інфраструктурною організацією, тобто такою, яка забезпечує, підтримує інші корисні ініціативи.

  • Які цілі Ви і Ваша організація ставите перед собою на найближчий час?

Перед нами стоїть виклик, як оцю всю масу людей, з якими ми зараз взаємодіємо як з користувачами, перетворити на активних співвласників і співтворців, як зробити ГУРТ повністю «їхнім». Ми прагнемо, щоб ГУРТом як сервісною структурою володіли ті, кого він обслуговує. Це дуже складно в нашій країні, тому що таких прикладів успішних немає. Ми розуміємо, що зробити такий перехід об’єктивно дуже складно, але це не питання завтрашнього дня – це стратегічна річ.

  • Що Вас надихає продовжувати цю роботу? Що взагалі збагачує Вас енергією в повсякденному житті?

Мене надихає сім’я.

Між іншим, Академії я також вдячний за те, що тут зустрів свою дружину. Наше вінчання пройшло в церкві Староакадемічного корпусу, і це було перше весілля там у ХХ ст. В ті часи ця церква ще страшненько виглядала, тож наші батьки не зовсім нас зрозуміли, казали, що в Києві стільки є красивих церков. Але якось ми зайшли туди, на той момент там служив отець Богдан – надзвичайно приязна людина. І, знаєте, нам у тій церкві дуже сподобалось, тому вирішили зробити весілля саме в ній. Все вийшло гарно.

Взагалі можна сказати, Могилянка визначила все моє життя. Це без перебільшення – і в особистому, і в професійному плані.

  • Чи вдається Вам зараз підтримувати зв’язки з Академією, з однокурсниками?

Мій зв’язок з Могилянкою, перш за все, духовний. На жаль, мені не завжди вдається приєднатися до заходів фізично, бо маю дуже динамічне життя. Хоч і живу в Києві, але далеко не постійно тут. Втім, я завжди підтримую спілкування, взаємодію, співпрацюю з випускниками.

BM photoСкажімо, серед людей, з якими я працюю в професійній сфері, дуже багато з Могилянки. Велика частина випускників нашої паралелі зараз живе за межами України, тому спілкування з ними переважно електронне. Але Академія завжди нас об’єднує.

Якщо так відверто говорити, то моя любов до Могилянки – це до тої Могилянки, в якій ми вчилися. Бо університет дуже змінюється, на нього впливають ті обставини, в яких опинилася вся наша країна. І я пам’ятаю, коли ми вчилися, була серйозна дилема: чи ставати державним ВНЗ, чи залишатись елітарним незалежним університетом – тоді було прийняте рішення на користь статусу державного, бо потрібне було регулярне повноцінне фінансування.

Зараз перед КМА стоїть дуже багато викликів, як і загалом перед нашою країною. Але думаю, якщо випускники будуть активно брати участь якщо не в самих справах, то хоча б в обдумуванні майбутнього університету, Могилянка матиме дуже хороші перспективи.

  • Як експерт зі стратегічного розвитку, як би Ви порадили рухатися НаУКМА в організаційному плані?

Пам’ятаю одну зустріч з В’ячеславом Степановичем. Це було років 5-6 тому. Ми стояли невеличкою групкою колишніх студентів, до нас підійшов Брюховецький, привітались, а потім він спитав нашу думку щодо того, куди Академія має рухатися. Ми почали йому свої поради давати. Аж тут він одну гарну фразу сказав: «Знаєте, я так мрію, коли прийде той час, що хтось із випускників очолить Могилянку і зробить усе, що ви тут мені радите. Тоді я буду впевнений, що все добре». Звичайно, в той момент ми посміялися, але я потім задумався над цими словами. Щось у них, справді, є.

Тому я б швидше порадив нам, випускникам, повертатися в Могилянку, співпрацювати між собою і з Академією. А ще б побажав, щоб ми всі хотіли віддавати своїх дітей в наш університет.

Загалом я впевнений, що перспективи й можливості такого вишу, як Могилянка, з її традиціями, випускниками, ім’ям, репутацією, – величезні.

Над матеріалом працювали Катерина Близнюк та Орися Грудка

Фото – Ресурсного центру ГУРТ

0 Comments

Leave a reply

Форма контакту

Напишіть нам...

Sending

Асоціація випускників НаУКМА

Log in with your credentials

Forgot your details?