Леся Стефанів – випускниця МП ««Теорія, історія літератури та компаративістика» (2013).

Скажіть, будь ласка, чому Ви обрали саме Києво-Могилянську академію з-поміж інших навчальних закладів?

15321572_1181394601957011_1347078645_o

1 курс, на Андріївському узвозі. Група англійської/української мови ( 2007 рік). Фото – Юля Солонько.

Людині важливо бути в середовищі однодумців, людей зі схожими моральними принципами. Ще коли подавала документи в Могилянка, вона видалася мені надзвичайно дружнім і приємним місцем. Тут немає навіть натяку на атмосферу, яка панує в звичайних державних установах, – немає духу радянської епохи і ніхто тебе не ображає. А ще люди тут спілкуються українською.

Зараз розумію, що мені пощастило вчитись у Могилянці.

Чим Вам найбільше запам’яталися студентські роки?

Для мене вони стали початком самостійного життя: перші підробітки, прийняття рішень, планування часу і фінансів. А також багато хороших емоцій, креативу, особливо під час свят в гуртожитку на Трої.

І найголовніше – надзвичайно розумні унікальні люди, які викладають, а також поруч із тобою вчаться. На філології, де я навчалася, було просто неможливо не полюбити всіх викладачів. Перший момент, що спадає на думку – це новаторство пана Ростислава Семкова. Пам’ятаю, під час епідемії грипу був карантин. А пан Ростислав вирішив зробити для нас семінари в онлайн-режимі через програмку Google Talk.

Із першого курсу мені запам’яталася музейна практика. Нам показали так багато цікавих місць, що навіть зараз, коли доводиться проводити екскурсію друзям, я знаю, куди їх повести. Багато чого в Могилянці є такого, чого студенти інших вишів, на жаль, не можуть відчути.

15310888_1181394581957013_285516699_o

2 курс, День НаУКМА. На першому плацу з кулішем, якого придбали за «брюхи». (Осінь, 2007 рік). Фото – Катя Лавренова.

Дипломну роботу писала в Ганни Іванівни Павленко на тему «Жіночі образи П’ятикнижжя Мойсеєвого». Я продовжила працювати над темою бакалаврського диплому на магістратурі через два моменти: дуже поважаю Ганну Іванівну як викладача і як людину, а також тема жіночих персонажів у Біблії була дуже цікавою для мене. Люди дуже часто при мені обговорювали Біблію, навіть не прочитавши її. І я захотіла розібратись, якими були жінки Старого Завіту: невже такими упослідженими, як про них говорять. Виявилось, що це не зовсім так.

Що в могилянській освіті або адміністрації університету Вам хотілося покращити, усунути або додати?

Хотілося б повернути те знамените тестування, яке було в Могилянці, коли я туди вступала. Через нього відбувалося перше близьке знайомство із Могилянкою, з її людьми, а абітурієнтам воно орієнтовно показувало, чого очікувати від сесії. Переконана, що тестування має бути одним із етапів відбору студентів. Я не надто вірю в чесність ЗНО. Для Могилянки й інших топових вишів України має бути значно суворіший конкурс, ніж рейтинг атестатів та результатів зовнішнього тестування.

15322597_1181394598623678_2113163540_o

Кінець 4 курсу, з філологами фотографуємося на пам’ять. 2010 рік. Фото – Катя Лавренова.

Також в університеті немає зручностей для людей із обмеженими можливостями. Я це відчула на собі, коли через хворобу було важко ходити. Бувало, одна пара відбувалася в третьому корпусі, інша – в дев’ятому, і цей шлях між корпусами було нелегко подолати. Люди з обмеженими можливостями – такі ж самі, як інші. Треба думати про те, щоб і в них була змога без проблем відвідувати пари. Ідеально було б мати ліфти, але будівлі є пам’ятками архітектури, і реалізувати цю мрію неможливо.

Скажіть, чи є життя після Могилянки? І як склалося Ваше життя по завершенню навчання?

Звичайно, є. Але воно вже інше. Могилянка – це, в хорошому сенсі, теплиця. Коли ти вчишся, то розумієш, як усе має бути. Але реальне життя відрізняється від цього уявлення. Після університету я працювала на посаді бібліотекаря, але виконувала функції редактора. Через рік стала працювати в інжиніринговій компанії архіваріусом, де в мої обов’язки теж входила різноманітна робота з текстами. Але хочеться рухатися у більш творчому напрямку, тому зараз освоюю швейну машинку і вчуся в “Академії Стилю і Дизайну Andre TAN”.

Могилянку не забуваю, і після випуску щорічно навідуюся до неї. Востаннє була там близько місяця тому. Зайшла на улюблену кафедру літературознавства, у деканат. Я дуже скучаю за атмосферою навчання, за викладачами, за Наталею Іванівною Пелешенко, Іриною Іванівною Юречко, Ганною Іванівною Павленко. Могилянка стала другою сім’єю, тому туди завжди приємно повертатися.

Розкажіть, будь ласка, про Ваше захоплення рукоділлям.

15319445_1183836191712852_411038858_n

Пінгвінчик із валяної вовни

Рукоділлям займалася, коли хворіла. Мені тоді необхідно було на щось відволікатися, це була своєрідн арт-терапія. Людині взагалі треба чимось займатися для того, щоб вона була щасливою. На той момент рукоділля мені допомогло: відчувала, що щось роблю, і цим цінна. Я валяла з вовни різні м’які іграшки, робила біжутерію, вітальні листівки, в’язала.

Як Вам удається боротися з хворобою? Звідки черпаєте сили і де берете підтримку?

Моя хвороба – хвороба Бехтєрєва – генетична. Вона залишається на все життя. Замінивши на останньому році навчання в університеті суглоб, я лише подолала один із її наслідків. Зараз у мене штучний суглоб, і я дуже рада, що він дозволяє мені ходити. Якби не могилянці, я точно не змогла б зібрати гроші на операцію. Під час лікування мене активно підтримував чоловік. Викладачі телефонували, однокурсники запитували про здоров’я. Не скажу, що цей етап боротьби дався мені легко. Ні, було важко, були сльози, але я взяла себе в руки.

Які Ваші життєві пріоритети?

Це сім’я і заняття тією справою, яка приносить щастя. Саме для мене – це така робота, результати якої я бачу. Я вважаю, що основне, до чого треба прагнути, – це бути щасливим. Також треба бути вдячним за все, що маєш, у тому числі й за життєві труднощі, бо саме перешкоди часто означають розвиток, крок до чогось нового. Треба вчитися бачити позитив у всьому, особливо в речах, які не можеш змінити.

10993443_838399272885333_8159230305269316061_n

Кінець 4 курсу. Філологи «вчаться» в бібліотеці Антоновичів, а гальорка – така гальорка :). 2010 рік. Фото – Катя Лавренова.

А що Вас надихає?

Надихають різні історії успіху, хороші книжки, чоловік, а також мої маленькі перемоги та спільні з чоловіком мрії. Із недавно прочитаних мене дуже вразила книжка Генрі Форда «Моє життя та робота». Вона показує, яким ідеалістом був Форд. Якби хоча б половина підприємців діяли і думали так, як він, то ми б жили в ідеальній країні.

На завершення, що б Ви могли порадити могилянцям, виходячи зі свого життєвого досвіду?

Мені завжди важко давати поради, бо те, що підходить мені, може зовсім не підходити іншим людям. Думаю, важливо мати людину, з якою ви могли б розділити і щасливі, і сумні моменти. А ще, якщо ви сваритеся з близькою людиною, намагайтеся в той самий день помиритися. Не треба засинати з образою. І дзвоніть  до своїх батьків. Чим старшою стаю, тим краще розумію, наскільки важливими є родичі і близькі люди.

Над матеріалом працювала Марина Сніжинська.

0 Comments

Leave a reply

Форма контакту

Напишіть нам...

Sending

Асоціація випускників НаУКМА

Log in with your credentials

Forgot your details?